Мій улюблений герой твору є Вілфред Айвенго.
Він — відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли
сам герой іще не з’являється перед нами, ми чуємо розмову в замку Седрика Сакса про звитяжні подвиги
Айвенго, про його лицарську доблесть. Потім ми захоплено спостерігаємо за
відвагою, бойовою вправністю й навіть чемністю та галантністю Лицаря,
Позбавленого Спадщини, на турнірі. Він не скористався випадковою перевагою під
час однією з сутичок, намагаючись перемагати лише гідно. Нарешті, одночасно з
батьком і коханою Айвенго, ми дізнаємося ім’я переможця турніру. Повернувшись після хрестового походу, він вірно
служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь
короля і його хоробрих воїнів. Айвенго
попереджає про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник. Він усім
серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть
те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким,
позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою,
лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила
кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з
коханою Ровеною одружуються