Ведення екстенсивного господарства та падіння врожайності спонукали
селян до вирощування тих культур, які давали сталі грошові прибутки.
В Полтавській і Чернігівській губерніях стали вирощували коноплі й тютюн,
на Півдні - льон, на Правобережжі - цукрові буряки, на Херсонщині й Катери-
нославщині соняшник, дині і кавуни, на Харківщині й Полтавщині - груші, яблука,
сливи і вишні, в Харківській губернії - часник й цибулю.
Отже, окрім зернових культур в Україні почали вирощувати овочеві й
технічні культури та займатися садівництвом. Сільськогосподарські товари
продавалися не лише на внутрішньому ринку, а й вивозилися до Росії, Білорусі, на
Дон, що призвело до розвитку зовнішньої торгівлі.
Такий розвиток товарно-грошових відносин сприяв розширенню сільських
промислів, а саме, українці пряли пряжу й ткали полотно, виготовляли килими,
плели рибальські сіті, ткали мішковину, а також займалися чумакуванням.
Товарно-грошові відносини сприяли нерівномірному розвитку сільського
господарства в різних регіонах України. Наприклад, в Центральній Україні,
Галичині й Закарпатті сільське господарство знаходилось в занепаді, а от південні
регіони України почали інтенсивно розвиватися.