Вже колоски, довірливі, мов діти,звелись навшпиньки, туляться до рук.Люблю я слово строге і вагоме, пряме, як промінь, чисте, наче дощ. Одеса крізь туман здалеку височіла на березі, мов кістяк старої шхуни. На світі білому єдине, наче Дніпрова течія, домашнє вогнище родинне, оселя наша і сім'я.