Ось так і спливає час. Летить стрімко за водою, його не повернути. І лише згодом розумієш, що дитинство, школа, Вчитель вже давно минули,стрімка течія часу віднесла все це в бурхливий Океан Життя. Все. І стає ненависний у школі Вчитель раптом таким рідним і близьким, що хочеться по-дитячому схилити голову йому на плече ірозповісти про всі-всі життєві перепетії. Він вислухає, допоможе, заспокоїть і захистить своїми широкими долонями. Хочеться-таки знов знаходити прихисток у дорослих, чути лагідне, а коли й гнівне, але все ж таки добре й щире слово.
Учителю, пробач, вірний і щирий друже, що надто пізно ми розуміємо і цінуємо твою любов! Такі вже сурові реалії нашого жорстокого життя. Я встаю перед Вами на коліна за все, що Ви зробили для мене в житті. Ви допомогли встояти на ногах, захистили від життєвої бурі, дали прихисток моїй зраненій душі, навчили не падати ниць перед черствістю і прагматизмом, якими вщерть заповнена наша й без того грішна земля. Я ціную кожне Ваше гнівне слово, кинуте в мій бік, бо, вжаливши один раз тоді, воно сто разів захистить мене в майбутньому. Дякую Вам за те, що Ви є на землі. Без Вас не було б Добра на світі, та й світу, мабуть, не було б. Бо зло гордо крокувало б по землі, винищуючи все на своєму шляху. Але є Ви — Берегиня Тепла і Любові, Світла й Радості.
Ваш образ все життя зберігатиму в серці, до нього приходитиму по допомогу, з нього, мов з чистого джерела, братиму воду для спраглої і зраненої моєї душі. Я дякую Богові, що Він подарував мені Вас, як матір в дитинстві,і як Моїсея в дорозі життя.