Вродi так Володи́мир Святосла́вич (більш відомий як Володимир Великий, давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ; у сагах конунг Вольдемар;[3] також Володимир Святий; 960±3 — 15 липня 1015) — Новгородський князь (970–988), Великий князь Київський (979–1015), правитель і хреститель Київської Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший син, байстрюк київського князя Святослава Хороброго від коханки-ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979). 988 року прийняв хрещення під іменем Василь, розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату. Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Розширив межі столиціКиєва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Використовував особистий знак «тризуб», що став гербом України. Заснував фортифікаційні міста —Володимир (988), Переяслав (992) та інші. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Є національним героєм України.
Скандинавські джерела до ХІІІ не знають Новгороду на Волхові, князя називають «конунгом Хольмгарду».[4]