Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури. Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови. Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.