Середньовічні філософи, подібно до античних мислителів, вважали, що
людина складається з душі та смертного тіла - божественної та земної,
сакральної та гріховної складових. Слід також відзначити, що поняття
людської особистості в цю добу перебуває на початковій стадії формування
і лише у творах представників пізньої схоластики набуває більшої
конкретизації: під особистістю починають розуміти душу конкретної
людини, яка обумовлює її розумові здібності, моральність та вольові
якості. Зазначимо, що цей термін здебільшого вживається стосовно людини,
яка подолала пута тілесного начала, тобто Ісуса Христа, а також інших
священних для християн осіб.
Людина по народженні належала до
одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне
становище. З кожним станом було пов'язано своє коло політичних і
майнових прав та обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність,
специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора
корпоративна ієрархія: два вищих стани (духовенство,
феодали-землевласники), потім купці, ремісники, селяни (останні у
Франції були об'єднані в “третій стан”). Чітку формулу вивів на рубежі X
- XI ст. єпископ французького міста Лана Адальберон: “ одні моляться,
інші воюють, треті працюють .”. Кожний стан був носієм відповідного типу
культури.
Могутнім об'єднуючим чинником у таких умовах виступали
релігія і церква. Визначальна роль християнської релігії і церкви у всіх
галузях суспільного і культурного життя складала принципову особливість
європейської середньовічної культури. Церква підпорядкувала собі
політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини
середніх віків був теологічним (від грецького “теос” - бог).
1. Поняття людської особистості вранньому середньовіччі
Згідно
з середньовічною християнською доктриною людська особистість формується
за образом і подобою Абсолютної Особистості - Бога. Тому пізнання
людиною Бога як шлях до спасіння відбувається через їхнє спілкування -
молитву, сповідь та покаяння. Ранньохристиянський світогляд заклав
основу, згідно з якою праця стала розглядатися як обов´язкова риса
"нової людини".
Середньовічне суспільство, як організм з клітин,
складалося з безлічі станів (корпорацій). Людина по народженні належала
до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне
становище. З кожним станом було пов'язано своє коло політичних і
майнових прав та обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність,
специфічний уклад життя, навіть характер одягу. Існувала сувора
корпоративна ієрархія: два вищих стани (духовенство,
феодали-землевласники), потім купці, ремісники, селяни (останні у
Франції були об'єднані в “третій стан”). Чітку формулу вивів на рубежі X
- XI ст. єпископ французького міста Лана Адальберон: “.. одні моляться,
інші воюють, треті працюють...”. Кожний стан був носієм відповідного
типу культури.