Роки йшли , і поступово дитяче захоплення перетворилося на захоплення серйозне . У школі старшокласники організували гурток бажаючих займатися волейболом , і я , звичайно , вступила . Спочатку у нас мало що виходило , ніхто з нас раніше не працював у команді. Але , як говоритися , все приходить з досвідом. Ми багато і часто тренувалися , часом я йшла додому під ніч . І знаєте що ? Через місяці наполегливих тренувань ми почали грати як справжня команда! Навіть ті , хто спочатку не виявляв ніякої активності , увійшли у смак і стали частиною команди. І найголовніше – і гравці, і тренера були задоволені.
Коли ми неабияк натренувались і стали грати дуже навіть непогано , тренер прийняв рішення про нашу участь у міських змаганнях з волейболу. Перед змаганнями наші тренування почастішали . Ніколи я не була раніше так задоволена , коли втомленою приходила додому. Особливо , коли тренування вдавалася, коли м’яч піддавався і летів прямо в руки.
Ось підійшов час змагань , всі ми , включаючи тренера , дуже хвилювалися . Ми майже не сподівалися на перемогу. Гра проходила напружено , команди інших шкіл були добре підготовлені. І все-таки , наші праці були винагороджені . Почесне друге місце. Сказати , що ми зраділи – нічого не сказати , зовсім без вичікування такого повороту подій , ми були в шоці.
Я відчувала себе такою щасливою , від того, що старання наші пройшли недаремно , і волейбол відтоді – мій улюблений вид спорту.