З давніх часів відоме українське народне прислів’я – «Без верби й калини – нема України». Завжди любили красуню калину, яку вважала символом дівочої краси та рідної землі.
Дівчата прикрашали її цвітом коси, глечики та ложки, вишивали сорочки та спідниці, вплітала у віночки. На весіллі перед молодятами ставили букет калини з ягодами, що уособлювало щастя та любов, майбутнє благополуччя сім’ї. Калиною прикрашали коровай та вишивали весільні рушники і святкові жіночі сорочки. Також її застосовували як оберіг від злих духів та помислів, розставляючи її грона по кутах оселі.
Калина – це стрункий кущ, що на весні приваблює білим цвітінням, а взимку вабить яскраво-червоними плодами. Ці невеличкі червоні ягоди, які дуже схожі на краплини крові, вважають символом життя. Росте вона на полях, лісових галявинах та тінистих лісах. Вона дуже поширена на всій території України. Але її також саджали біля кожної хатинки, як ознаку української оселі. Кущ калини саджали біля криниці аби вода була смачнішою та чистою.
Люди дуже цінували калину, і вважалося, що наруга над цим кущем вкривала людину ганьбою і накликала біду.
У народній медицині також використовували калину, як найкращі ліки від застуди та кашлю, від пропасниці.
Застосовують її і в харчуванні: з її плодів готують смачне варіння та компот, киселі, використовують як начинку для пирогів.
Без калини не можна уявити й народної творчості. Багато складених пісень та віршів залишилося до наших часів. В піснях її рубінові плоди прирівнювали з мужністю та патріотичними почуттями, любов’ю до Батьківщини.
Як символ вічної людської пам’яті та незнищенності, калину саджали на могилах померлих козаків та воєвод, які боролися за незалежність та свободу українського народу.
Калина уособлює в собі все те, що робить нас людьми.