Жанр «Вишневого саду» завжди служив приводом для суперечок і пересудів. Сам Чехов побажав віднести п’єсу до комедійного жанру, тим самим пішовши наперекір критикам і цінителям літератури, які в голос переконували всіх у належності твору до трагікомедії і драмі. Таким чином, Антон Павлович подарував читачам можливість самим судити про його творіння, спостерігати і переживати різноманіття жанрів, представлених на сторінках книги. Лейтмотивом усіх сцен в п’єсі служить вишневий сад, адже це не просто фон, на якому відбувається цілий ряд подій, але і символ ходу життя в садибі. Упродовж усієї своєї кар’єри автор тяжів до символіки, не поступившись нею і в цій п’єсі. Саме на тлі вишневого саду розвивається як зовнішній, так і внутрішній конфлікти. Читач (або ж глядач) бачить власників будинку, що змінюють один одного, а також продаж маєтку за борги. При збіглому прочитанні, помітно, що в п’єсі представлені усі протидіючі сили: молодь, дворянська Росія і початківці підприємці. Звичайно, соціальне протистояння, що частенько приймається як основна лінія конфлікту, очевидне. Проте, уважніші читачі можуть помітити, що ключовою причиною до зіткнення є зовсім не соціальне протиборство, а конфлікт ключових персонажів з середовищем, що оточує їх, і дійсністю. «Підводна»течія протягом п’єси не менш цікава, ніж її основний сюжет. Чехов будує свою розповідь на півтонах, де серед однозначних і незаперечних подій, що сприймаються як факт і як належне, час від часу з’являються буттєві питання, спливаючі протягом всієї п’єси. «Хто я і чого хочу?», Запитують у себе Фірс, Епіходов, Шарлотта Іванівна і багато інших героїв. Таким чином, стає очевидно, що провідний мотив «Вишневого саду» — зовсім не протистояння соціальних верств, а самотність, переслідуюче кожного героя протягом усього життя. Теффі описала «Вишневий сад» лише одним висловом: «Сміх крізь сльози», аналізуючи цей безсмертний твір. І смішно, і сумно, читати його, усвідомлюючи, що обидва конфлікти, підняті автором, актуальні й донині.