ВІТРЯЧОК
Вітрячок весело обертався на високому пагорбку, мов горобчик, вимахував крильцями, висвистував свою довгу й одноманітну пісеньку:
Я швидесенький Вітряк,
обертаюсь так і сяк.
І мене ніхто й на мить
не посміє зупинить!
І раптом Вітрячок зупинився.
— Дивно,— проказав він уголос,— що це зі мною трапилося?
— Нічого особливого,— озвався поряд дядько Вітер,— просто я ліг на шовкову траву відпочити.
— Ти хто такий?
— Той, хто допомагає тобі обертатися. Звуся я Вітер.
— Не чув про такого! — невдоволено проказав Вітрячок.
— До речі, від мене походить і твоє ім'я: Вітрячок. Правда, схожі?
— Та я зараз!.. Та я...
— Якщо ти, Вітрячку, збираєшся залякати мене, тоді я змушений буду полетіти геть. А ти служитимеш сідалом для галок і горобців.
— Та я... Я, дядьку Вітре, хотів би вибачитися перед вами за свої слова... Перепочили трошки, то, може, продовжимо свою роботу? До того ж у мене навіть пісня нова народилася:
Ми — єдина сім'я:
дядько Вітер і я,
і ніхто зупинить
нас не зможе й на мить!
З того часу...
ПРОДОВЖИТИ РОЗПОВІДЬ