Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності,
відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до
жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого
народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і, щоб
здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у
своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за
можливостю виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і
життя, попри всі негаразди.Із самого початку юний і чистий Доріан Грей
опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника
Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі. Але,
на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали
душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. Учень заперечив
теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став
злочинцем, а для себе — власним душогубцем.Урешті-решт сам герой
зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «Смерть власної душі в
живім тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Грей, знищили
і його тіло. Тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого
себе.У романі багато блискучих парадоксів: «Доброго впливу взагалі не
існує», «Сумління — це страх», «Життя — це лише нервові волокна і
клітини мозку» тощо. Але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися
на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. О.
Уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням
її заперечення. І в цьому теж полягає парадокс письменника. Він дійшов
висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням,
непідкупним і незнищенним. Доріан покараний лише тоді, коли піднімає
руку на прекрасне — на витвір мистецтва. Відомо, що мистецтво як
втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є
аморальними й страшними.Фінал роману досить символічний. Портрет стає
суворим суддею вчинків Дорі- ана Грея. Подальші зміни такі значні та
страшні, що Грей більше не може бачити свій портрет і намагається
позбавитися його. Та виявляється, що він знищує не власне зображення, а
себе самого.Після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він
неначе «відродився». Це є прекрасним свідченням того, що справжня краса
існує поза теоріями. Тому портрет — один із головних персонажів роману.
Він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. Портрет, наче
рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.О. Уайльд
колись сказав: «Кожна людина бачить свої гріхи в Доріанових» ,тож
ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати
про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости
духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись