Який висновок ти для себе зробив з тексту:
Василько-забудько
- Знову забув? – ледве не плачучи запитав Семен. – Я слово дав у бібліотеці книгу не затримувати! - Завтра обов’язково принесу. Пробач, будь-ласка… Василько завжди так ввічливо, так щиро просив вибачення, що довго на нього ніхто не гнівався. Штовхне дівчинку так, що вона аж у сльози. Враз руку до серця притисне: - Пробач, будь ласка! Я ненароком! Більше ніколи не буду! Дівчинка шморгне носом і побіжить далі. А потім весь день розповідає подругам: - Цей Василько такий ввічливий, такий ввічливий… А Василько за хвилину вже іншій дівчинці ніжку підставить. І враз своє улюблене: «Пробач, будь ласка!» Помітили хлоп’ята, що все частіше він промовляє: «Вибач, будь ласка!» То уроки не зробив, то запізнився, то товариша підвів… і щоразу, мов приказка: - Пробач, будь ласка, я більше не буду! Образились однокласники: Василько – ввічливий хуліган. Треба його негайно провчити! Наступного дня на першій перерві Грицько, пробігаючи повз Василька, досить сильно штовхнув його. - Ти чого? – здивувався Василько? - Пробач, будь ласка! – приклав до серця руку Грицько. – Я більше не буду. - Гм… – розгнівався Василько. – Так, не будеш? – І враз ледве не впав від поштовху Сашка. - Я, здається, тебе зачепив? – запитав хлопець. – Пробач, будь ласка! Я більше не буду. Так почалися страждання Василька. Йому забули повернути зошит, хтось потягнув щоденник, переплутав куртки… І всі перед ним вибачалися, обіцяли, що більше не будуть, а на наступній перерві все починалося спочатку. - Якось, виходячи із школи, Василько зашпортався за чиюсь ногу і влетів у снігову кучугуру. Десь згори він почув ввічливе: «Пробач, будь ласка». А коли він виліз і обтрусився, то побачив, що його портфель висить на дереві, а на ньому крейдою написано: «Пробач, це випадково. Більше не будемо».