Історія рідної землі
Аби впевнено і зрозуміло провести дослідження назви нашої землі –
Україна, треба почати з такого розповсюдженого і в той час ніби
невідомого нам слова "кор". Корінь "кор", як бачимо, присутній в дуже
багатьох близьких і, на перший погляд, далеких за значенням слів: кора,
коротити, коритись, короста, корма, корпус, король і багато інших. Але
нас цікавить зараз лише назва нашої КРАїни, отож будемо досліджувати
різні значення слова КРАЙ, бо зрозуміло, що Україна (Вкраїна) має в
своїй основі якраз цей КОРінь.
Слово "край" як іменник чоловічого роду.
Значення:
лінія, що обмежує поверхню чого-небудь (тобто: кінець);
найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця;
невелика частина, відділена від чогось (тобто: окрайок, окраєць, шматок);
закінчення, припинення якоїсь дії, стану;
закінчення життя; смерть;
те ж саме, що країна (тобто держава, країна);
місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона;
Слово "край" як прийменник.
Значення:
указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого. Синонімами до
прийменника "край" є такі слова: біля, коло, побіля, попри, поблизу,
при, окрай, близько
А ще "край" є наказовою формою дієслова
"краяти", що означає: наділяти-нарізати (ділянки землі), відділити
частину чи шматок (окрайчик хліба), в алегоричній формі: краяти серце...
От
якраз дієслово "краяти" є найбільш підходящим об'єктом для нашого
дослідження. Бо, як на мою думку, у процесі словотворення дієслово було
першим. А іменник вже був результатом дії. Дуже прозорий і надійний
зв'язок: украяна земля, кожний наділ якої має свого хазяїна: поле –
хлібороба, місцевість – князя (ще й зараз в багатьох місцях землю
селянам не наміряють чи наділяють, а – нарізають). Тоді як степ широкий на тисячі кілометрів є диким, вільним тобто, і пасися там хто хоче аж поки сильніші не проженуть.
Аж проситься висновок: Україна
– земля що має хазяїна (поділена тобто). Збереглась в багатьох
місцевостях ця сама назва другого кореня із другим звучанням: Поділля. Зустрічається в рукописах раніше від назви "Україна". Але це не означає більшої давності.
Те,
що слово "краяти" є дуже давнім, може підтвердити наявність цього
кореня у багатьох мовах, в тому числі і в санскриті. І походить від
кореня "кор". Десь я вичитав, що то значить: камінь. А звідтіля
Коростишів та інші подібні назви. Але цього твердження в неті вже не
знайшов. Зате знайшов багато іншого, більш цікавого. Багато авторів
відзначають спорідненість слів "кора" і "коло". Бо знята древнім нашим
предком камінним ножем кора із стовбура має форму кола і її виправляють
аби була плоскою. В одній місцевості "р" погано вимовляли, то говорили
не "коро" а "коло". Діти ж і в наш час до певного віку так говорять.
Отже предмет, яким знімали кору, загострений камінь наприклад, мусив
називатись "кор" або "кол" по-дитячому. Кол чи кіл (кілок) – загострений
був надійною зброєю. Що можна робити кором? – Корояти (крояти чи
краяти), коротити (палицю чи життя), корити чи підкорити, оскорити
(ошкурити а звідтіля і шкіра) кору ж. Між іншим: мовлене поляком слово
"кора" для нашого вуха звучить як "кожа" чи "коржа". Тож коржі теж
родичі кори. Перерахування інших прикладів, ще й в мовах інших народів,
займе дуже багато місця. Уявіть собі ту сиву давнину, коли краяли і
ділили все кам'яними ножами. Тож, як я надіюсь, древність походження
слова "україна" для читача є очевидною.
Якщо гард – це город, то
"город" – слово явно місцеве, бо я, як автохтон, прекрасно розумію його
походження. Голова роду живе за огорожею у місці, що й називається
городом. Інше походження слова "город": гор – це, що по іншому звучить,
той же "кор". Городити чи кородити означає відгороджувати камінням певну
ділянку від іншої місцевості. Та й рів (і вал також) для огорожі треба
рити з допомогою камֹяної КиРки. А вже лопата для відкидання землі може
бути дерев'яною. Ще років з тридцять назад на токах, де зберігається
зерно, для того, щоб його не пошкодити, користувалися дерев'яними
лопатами.
Те ж саме означає і інша назва України – Поділля. Якщо
хто думає, що Поділля лише понад Дністром, то він помиляється. Подоли є в
Києві та Київській області, багато їх і в Полтавській.