Мій улюблений герой повісті І. Франка «Захар Беркут»Своїм
багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі
духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її
без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво
виділяється його повість «Захар Беркут», створена у 1883 році. У цій
історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської
землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався
Максим — молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак,
справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську
землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином
ватажка тухольської громади Захара Беркута. У цім першім нерівнім бою
загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний Максим
потрапляє у полон до монголів. Він тяжко переживає своє становище і
радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. Але так склалася доля.
Боярин Тугар Вовк пропонує зберегти Максимові життя за вільний вихід
монголів з котловини. Але гордий Максим відмовляється від цієї
пропозиції. Він, як і його батько Захар Беркут, не може пристати на таку
умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. Хоч він і
розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте
відданість батьківщині і народові дають йому сили винести всі муки, не
заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. Кохана дівчина Максима
Мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору,
переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській
варті. Але Максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя,
ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. Мужній,
сміливий, гордий Максим, безперечно, не може не сподобатись. А безмежну
відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав
Максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.