Колись давно , Душа Бермана споріднилася із душею Джонсі. Він зміг зрозуміти всю
глибину відчати дівчину і бажання жити. І якщо Сью і лікар лікували хворобу,
старий художник зміг вилікувати душу. Берман створив свій заповітний шедевр,
який урятував людині життя. І цим шедевром став намальований листок плюща. Тому
справжній шедевр – це твір, подібний людям. Ми запалюємо свічку, вона згорає,
але дає тепло, світло…Так і Берман.
Отже, О. Генрі допомагає читачам
зрозуміти, що сенс життя в самому житті: треба жити всупереч обставинам,
негараздам. Разом із Джонсі ми усвідомлюємо, що життя нам дається один раз, тому
маємо витратити його на добрі справи, заради інших людей.
О. Генрі написав філософську
притчу про життя і смерть,
мистецтво і вічність. Твір, у якому один
з головних героїв, помираючи, залишає відчуття просвітлення, адже прекрасні
вчинки закономірно породжують прекрасні почуття, а щедрість настільки безмежна,
що її вистачає не на одну людину. Письменник убачає причини несправедливості
передусім в одвічному конфлікті добра і зла, у самій сутності людини. Можливо,
тому так часто зустрічається в його творах happy end, що новеліст прагне посилити в людях надію на краще.