Ніщо так не змушує задуматися як смерть близької або добре знайомої людини. Так вийшло і зі мною. Маленька десятирічна дівчинка ніяк не могла собі уявити, що сусідка, яку вона знала все своє коротке життя, раптом помре. Мама часто заходила до неї в гості, та й та не залишалася у боргу. Довгі осінні вечори протікали за кухлем чаю і нескінченними розмовами. Так тривало багато років. Неможливо було навіть уявити, що ці карі, серйозні очі, будуть закриті чиєюсь тремтячою рукою, а особа, рухоме і живе, раптом застигне, як гіпсова маска. Коли я зрозуміла, ЩО сталося, досить довго мені здавалося, що це несусвітня нісенітниця. Але ось з тих пір пройшло вже 3 роки і все стало навпаки - я не тільки можу уявити її живою, але й навіть як виглядала наша сусідка.
Це жахливо, але саме такі уроки долі роблять нас дорослішим і мудрішим, а деколи і раніше терміну.