Я часто мрію про своє майбутнє: яке воно буде? Потрібно багато і наполегливо вчитися, щоб стати капітаном далекого плавання. Я вже зараз готуюся до цієї професії: вивчаю карту, читаю літературу про великих мореплавців і географічних відкриттів. Мій улюблений герой -- капітан Немо Жюля Верна. На моїй книжковій полиці багато і технічної літератури. Я багато читаю про вітрильні суди, про сучасні цивільні і військові суди. Дуже цікавим є підводний флот. У підводників дуже складна техніка, їм доводиться служити в скрутних умовах, але вони бачать самі глибини океану. Але капітан повинен знати не лише географію. На сучасних кораблях встановлені складні прилади, щоб ними управляти, треба знати математику, фізику, біологію. Для цього треба отримати основи знань в школі, а потім вчитися далі. Я обов'язково вивчуся на капітана, борознитиму світовий океан...
Але мрії без реальної праці не утіляться самі по собі, тому зараз потрібно працювати, вчитися, набиратися знань.
Професія капітана вимагає витривалості, тому я наполегливо займаюся спортом: займаюся синхронним плаванням. Крім того, я відвідую гурток юних підводників, де ми вивчаємо внутрішній устрій підводних човнів, і самі збираємо моделі різних кораблів, а потім запускаємо їх в глибокому акваріумі. Кращими моделями вибираються ті, які не протікають і не йдуть на дно. Капітан повинен не лише знати свій корабель, але і уміти знайти текти у своєму кораблі, закласти її. Цьому ми і вчимося, поки тільки на моделях.
Или
Якось у нашому дуже серйозному товаристві, яке щодня збиралося в пісочниці з синіми або червоними відерками і відповідного ж кольору лопатками, зайшла розмова про те, хто ким хоче стати в майбутньому. Ну, звичайно, багато було міркувань: хто — вчителем, хто — інженером, хто — моделлю, хто — пожежником тощо.
Кожний із присутніх намагався довести, що кращої професії, ніж ним обрана, й не може бути. Ми всі кричали, обсипалися піском, якщо з чимось не погоджувались. Та ось настала моя черга виступати.
— Я обов'язково стану ветеринаром! — із гордістю заявив я.
Усі почали сміятися. Спершу тому, що не знали, що то воно таке «ветеринар», бо найстаршому учаснику було 6 років. А потім — просто від здивування. Та мені було все одно. Бо я тварин любив більше, ніж чотирирічну Настусю з другого поверху. Крім того, вдома я зібрав майже весь зоопарк, через що не раз доводилося вислуховувати скарги та погрози від тата з мамою.
Тож я хочу лікувати тварин, адже вони хворіють так само, як і люди. Але людям легше: вони можуть пожалітися лікареві, а черепашка чи мишка, чи папуга, чи котик, чи собака — що можуть зробити? Як повідомити свого хазяїна про хворобу? Наприклад, лісові звірята самі собі лікарі: знайдуть травичку, грибочок, ягідку — підлікуються. А домашні потребують особливого медичного догляду. Я буду перев'язувати ранки, виписувати мікстури та вітаміни, капатиму в маленькі пташині дзьобики ліки.