Читання романів може не тільки сприяти занурення у світ фантазій, а й надихнути на подвиги. Саме це і сталося з головним героєм роману Мігеля де Сервантеса Дон Кіхот.
Хитромудрий ідальго з Ламанчі вів звичайне життя і користувався авторитетом серед сусідів, поки не дістався до власної бібліотеки. Лицарські подвиги і пригоди так вразили його, що він вирішив, ніби все це нагромадження безглуздих небилиць - щира правда, що для нього в цілому світі не було вже нічого більш достовірного. Одягнувшись в зброю і видершись на стару шкапу, що отримала горде ім'я Росинанта, новоспечений лицар відправився робити великі діяння.
Володіючи воістину лицарськими достоїнствами - благородною душею і добрим серцем, хоробрістю і гордістю, порядністю та справедливістю, Дон Кіхот задався метою звільнити Іспанію від злих чарівників, велетнів і розбійників.
Не маючи можливості зустрітися зі справжніми суперниками, він закликав на допомогу уяву - і ось вже кипить бій з вітряними млинами. І це - ще не самий ексцентричний вчинок. Герой роману намагався битися з лютими левами, пускався в усі тяжкі, щоб прославити ім'я своєї дами серця - Дульсінеї Тобосської.
Відірваність Дон Кіхота від реальності просто вражає. Здається, що він не помічає, в якому часі живе. Тому не випадково його лицарські подвиги виглядають смішними, а самого Дон Кіхота характеризують як божевільного дивака, дурня і посміховисько, у якого вітряні млини кружляють в голові.
Але чи справді ідальго такий дурний? Адже поради, які він давав Санчо Панси, який став губернатором, відрізняються мудрістю й докладністю.
Мені здається, що Дон Кіхот - романтик і мрійник, що володіє власним баченням світу, а його поведінка зумовлена прагненням допомогти, в силу своїх можливостей, скривдженим, бідним і пригнобленим. На жаль, сучасники не змогли зрозуміти і оцінити по достоїнству високі пориви ідальго. І в цьому полягає трагізм його образу.