Океан мене вабить… Одного дня він тихий й спокійний, наче величезне
дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики панують, пронизуючи
солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску.
Наступного дня все раптом змінюється. З”являється поривчастий вітер і
підіймає хвилі до берега. Океан клекоче, вода стає темно-синьою, а то
навіть вражаюче чорна. Величезні хвилі наздоганяють одна-одну. мені здається,що я можу дивитися на море безкінечно.