Хлібороб — це найпочесніша з професій. Ці люди ближчі за всіх до землі, до прадавнього коріння української нації.
Наша земля дуже щедра, і такою вона була споконвіку. Безкінечні золоті лани: їдеш і їдеш, і здається, що минають століття, а не хвилина за хвилиною.
Мій дядько — комбайнер. Торік я гостював у нього саме під час жнив. Хлібороби кілька тижнів жили на ланах і працювали так, як ніколи: урожай того року був щедрим. Мій дядько засмаг, лише карі очі світилися на усміхненому обличчі. Погода радувала: ні дощів, ні мокви, тільки золоте сонце на золотому колоссі. “Бачиш, яка важка наша праця, — сказав мені дядько. — Недарма кажуть, що не земля родить, а руки хліборобські”. Я погодився з ним. Дійсно, якби наші дорослі влітку не працювали від зорі до зорі й дозволяли б собі хоч краплю відпочинку, урожай був би, можливо, не таким щедрим. Тепер в Україні багато хліба, отже, рік до нового врожаю буде веселим і ситим.
Ось так хліборобські руки плекають хліб. Колосок до колоска, зерня до зерняти — така вже вдача нашого селянина. Адже недарма кажуть у народі: “Буде хліб, буде й пісня”.