З дитинства батьки вчать мене робити добрі справи. Ці добрі справи повинні приносити користь не тільки мені самому, але іншим теж.
Одного разу я зробила особливий вчинок, який тепер згадую з гордістю. Тоді я зустріла навпроти магазину маленьку дівчинку п'ятьох років. Вона стояла біля пішохідного переходу та плакала. Я запитала її, в чому справа. Вона відповіла, що хоче додому, але боїться перейти дорогу. Я здивувався, чому вона ходить сама. Виявилося, що вона загубила маму у великому магазині.
Я поміркувала та здогадалася, що мама має бути всередині магазину. А дівчинка хотіла бігти додому, вона сказала, що живе десь у багатоповерхових будинках через дорогу. Маленька думала, що ії мама знайдеться вдома.
Я повела маленьку назад у магазин та хотіла просити охоронця допомогти. Але тільки ми зайшли, як до нас підбігла жінка. Виявляється, весь цей час вона шукала доньку в «лабіринті» магазину. Вона так щиро мені дякувала!
Я подумала: добре, що я не пройшов повз дівчинку, коли вона збиралася переходити вулицю. І добре, що я не став їй «допомагати», а подумав своєю головою. Так мені вдалося зробити справжій гарний вчинок.