Український письменник Андрій Чайковський народився у 1857 році в м. Самборі Львівської губернії в родині дрібного чиновника. Він рано залишився сиротою, але незважаючи на те, він прагнув до знань та змалку цікавився рідною історією та культурою України. У гімназії А. Чайковський очолив молодіжний гурток, та й під час навчання у Львівському університеті він не загубив свого інтересу до життя українського народу. Закінчивши університет, письменник пішов працювати адвокатом, а разом з цим займався просвітницькою діяльністю. Під час національно-визвольної боротьби українського народу Чайковський входив до складу уряду Західноукраїнської Народної республіки. З 1919 року письменник жив та творив у Коломиї, а помер він у 1938 році від тяжкої хвороби.
А. Чайковський – видатний український прозаїк. Під час своєї творчої діяльності він написав багато романів, повістей та гуморесок, вагома частина яких була на історичну тематику. Найвідоміші з його творів – “Олюнька”, “Сагайдачний”, “Козацька помста”, “Сонце заходить”, і звичайно ж, “За сестрою” – були надруковані не тільки в Україні, але й у Австрії, Чехії, США, Польщі і Канаді.
Чим же мені особисто сподобався і запам’ятався головний герой повісті А. Чайковського «За сестрою» Павлусь?
Коли я читав цю повість, мені здавалося, що переді мною постає не звичайний хлопчик, а богатирський герой з раніше читаних мною українських дум. Незважаючи на те, що Павлусю було лише п’ятнадцять років, в повісті він так часто потрапляв, а потім вибирався з таких ситуацій, з яких, здавалося б, звичайному хлопчику було вибратися не під силу. Зрозуміло, що А. Чайковський у своєму творі значно перебільшує Павлусеві можливості, але цим збільшенням він намагався довести своїм читачам, що саме такий герой, в якому втілені кращі риси українського народу, і є окрасою історії України. Читаючі твір, так захоплюєшся вчинками Павлуся, що вже через деякий час перестаєш помічати перебільшення, а образ цього хлопця викликає особливу симпатію, хочеться наслідувати риси цього хлопця та бути на нього схожим.
Читаю, як Павлусь вирушає в небезпечні далекі мандри на пошуки сестри, яку він щиро любив, і дивуюсь його сміливості та самовідданості. Ні повна невідомість у майбутньому, ні лихі часи, не зупиняють молодого героя, бо його надихають така ж сміливість і рішучість старших співвітчизників Павлуся – запорізьких козаків. Насамперед, хлопець намагається довести собі, що він гідний їх, гідний їхніх подвигів, які вони здійснювалися під час захисту рідної землі від монголо-татарських набігів.
А. Чайковський не ідеалізує свого героя, але наділяє його такими рисами характеру, за які його не можна не полюбити. Ці риси – найкращі риси української молоді, втілені в образі одного героя. Щодо мене особисто, то я перш за все схиляюсь перед патріотизмом Павлуся та його присягою на вірність рідному народові і рідному краєві, яка звучить не на словах, а у внутрішніх монологах персонажу. До того ж, мені дуже імпонує щирість та м’якість душі хлопця, теплота та ніжність його почуттів до сестри. Навіть те, що Павлусь наче б то поступається своєю совістю і вдається до хитрощів та обману татарського воїна, який бажав повернути його до двору Сулеймана, з легкістю можна виправдати. Цей обман викликаний прагненням хлопця будь-що вижити для того, щоб здійснити головну у своєму житті мрію – знайти сестру Ганнусю и визволити її з неволі. Цій благородній, на перший погляд нездійсненій меті, були підпорядковані усі вчинки Павлуся і вся його поведінка, доки не відбулася довгоочікувана зустріч з сестрою.
Для мене Павлусь назавжди залишиться відважним лицарем і героєм, він надовго мені запам’ятається, бо схвилював мене щирою любов’ю до рідної землі і до своїх близьких, своєю самовідданістю до глибокою душевною чистотою.