Прислiвники здебiльш виступа ють обставинами: Свiт по-новому
вiдкривати, пое те, обовязок твiй (М. Рильський ). Якщо прислiвник
залежить вiд iменника, тодi вiн виконує синтаксичну функцiю
означення: Дорога лiворуч вела в царство лiсу (В.Крищенко). Пiдметами i
додатками прислiвники бувають тодi, коли вживаються в значеннi
iменника: Давай не оглядатися назад, Не обмочила душу хмара чорна. Давай
зайдемо у квiтучий сад, Де є сьогоднi i немає вчора. В.
Крищенко. Такi прислiвники, як потрiбно, треба, шкода, можна, не можна,
не обхiдно, жаль, пора, соромно, прикро ТОЩО виконують роль присудкiв у
безособових реченнях, ïх називають присудковими. Можна все на
свiтi вибирати, сину, Вибрати не можна тiльки Батькiвщину. В. Симоненко.
Поетам всiх вiкiв була потрiбна Муза. Л. Костенко