Раненько Дзвiночка бачить хлопчик, вiн зворушуэться красою квiтки. Вiн не може вiдвести очей вiд Конвалiи. Хлопчик простягаэ руку, щоб зiрвати квiтку.
А квiтка йому шепоче:
-Хлопчику, навiщо ти хочеш мене зiрвати?
-А ти менi дуже подобаэшся. Ти дуже гарна, - каже хлопчик.
-Добре, - зiтхаэ Дзвiночок Конвалiи. - Зривай. Тiльки перед тим, як зiрвати, кажи, який я гарний.
Дивиться хлопчик на Дзвiночок Конвалiи. Квiтка справдi чудова. Вона схожа на ранкове небо, й на блакитну воду ставка, й ще на щось дивовижно красиве. Хлопчик все це вiдчуваэ, але висловити не може.
Вiн стоить бiля Дзвiночка Конвалiи, зачарований красою квитки.
-Рости, Дзвiночку, - тихо шепотить хлопчик.