Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься
воно Василівкою, на честь хлібороба Василя, який першим поставив тут
хату.
Той Василь дуже вдало вибрав місце для оселі. Опис місцевості села я
почну з опису річки. Вона тиха, заросла комишем. Річка протікає відразу а
околицею нашого села. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться
корови.
А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною
він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі
степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та
фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має
штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди
селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш
та жаби.
Ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. В степу
можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. А одного разу, коли зима
була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
Але наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані
“краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься
“Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок,
будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься
селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на
автобусі, який ходить тричі на день.
Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та
збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте біля
сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А
потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.