Я відчинив двері на дзвінок. За дверима стояв захеканий мій друг –
п’ятикласник Ігор. Ігор дуже любить тварин і пташок. Я подарував йому
маленького їжачка, і хлопець приручив його так, що їжачок бігає за ним,
як цуценятко. Була в нього ручна галка, що завжди сиділа в хлопця на
плечах. Ще Ігор – власник голубів, що живуть у нього під ліжком. Коли
мій друг зайшов, він подав мені невелику торбинку, в якій лежала
малесенька пташка. Це одна з найменших наших синичок, яка зветься голуба
синиця. Але київські птахолови називають її сенчиком. Звідки пішла ця
назва, не знаю, але яка ласкава, пестлива назва! Правда, сенчик дуже
гарний. У нього тім’я і потилиця блакитно-сині, вузенькі смужки над
дзьобиком і над очима білі, вуздечка, смужки за оком і верх шиї
темно-сині, животик і груди жовтуваті, хвіст і крила
зеленкувато-блакитні. Отак розцяцькований наш сенчік! До того ж він
меткий, непосидячий, цікавий, як сам Ігор. Секунди не посидить спокійно.
Так сенчік став хазяїном квартири. Він увесь день літає з кімнати в
кімнату, залітає у кухню і все підбирає якісь крихти, аби поїсти. Йому
хочеться все бачити і знати, бо він дуже цікавий. Усі полюбили сенчіка,
хазяїна квартири. А Ігор щодня забігає провідати свою веселу, жваву
пташинку (За О. Копиленком).