Приходжу до знайомого лiсу i вражено зупиняюся. I немаэ слiв, щоб висловити захоплення. А лiс i собi шелестить. Дерева, стомившись протягом весни i лiта, тягнуться наввипередки до сонця, раптом зупинилися, опустили руки, оглядають одне одного, дивуються з власноi краси. Тиша - тиша.