Тарас Шевченко в поезії «Заповіт» висловив палку любов до України, рідної землі, віру в краще майбутнє трудящих. Початкові рядки вірша побудовані за принципом поетичної градації. Шевченко веде читача від часткового до цілого, але це ціле становить в свою чергу частину наступної більшої цілості:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій...
Перший рядок будить в уяві образ труни, що є складовою частиною більшої цілості — високої могили, яка є точкою на більшій цілості — на широкому степу. Спочатку поет ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим на могилі, серед широкого степу рідної України. Вірш звучить спокійно, зажурено. Проте вже перші рядки підводять до сприйняття сильних, могутніх образів:
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Образи тут сповнені великої сили, могутності: лани широкополі, реве ревучий. У «Заповіті» Дніпро символізує могутність народу. На повен голос звучить у поезії заклик до революційної боротьби проти рабства, символом якого виступають кайдани, і віра в перемогу, в те, що завтрашній день неодмінно настане, що щастя прийде тоді, коли Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу».