Цитати
1йшов молодий чоловік.
"Не багатого роду!" — казала проста свита, накинута наопашки, —
"та чепурної вдачі", — одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана
сорочка, виглядаючи з-під свити. Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а
висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про
парубоцьку вдачу...2Ішов справді парубок. На перший погляд — йому, може, літ до
двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі,
де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як
павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі
очі — теж гострі; лице довгообразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, —
тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й
густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке —
дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна
сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...3Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе; позирав
навкруги своїми блискучими очима; іноді зупинявся й довго розглядав зелене
нив'я.4Ай дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате,
розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. 5Чіпка, як його звали, — не
такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чіпко, води!"
або — ножа, або — веретено... — то він і почне: "А де ж воно лежить, чи
стоїть?" Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом
подасть... Мотря за це не любила Чіпки. — "Десь Чіпка у нас буде дуже
велике ледащо! — жаліється Оришці: — йому як що робити, то треба за тиждень
загадувати, щоб роздумався..." А іноді було й буханця уліпить Чіпці в
спину, щоб довго "не роздумував"... Тоді Чіпка руки опустить, реве на
всю хату... Є, значить, робота бабі! Оришка справді душі не чула в Чіпці: так
його любила й жалувала! І цяцьок йому надає, й іграшок яких там — полив'яного
півника, свистілочку, а їсти — сама не доїсть — йому зоставляє...6Як підріс Чіпка — став бігати, то вибіжить було з двору на вигін,
та прямо до дітвори так і чеше. Так же . й дітвора його не приймає. Зараз
почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб'ють та й проженуть...7Чіпка був "виродок"... Як же Чіпку прийняти дітям до
іграшки?! Хіба, щоб поглумитися...8білоголовий, миршавенький хлопчик.9Побіжать, оступлять кругом. То це ззаду хто-небудь і скубне Чіпку
за чорне волосся. Окрутнеться Чіпка, насупить брови, скривиться, тільки очима
світить... Злі Чіпчині очі, та недобрі й діти, що довели до того. Понуро й
гостро дивиться на них Чіпка. А ті — за боки беруться зо сміху...10За ним другий, третій. Повертається Чіпка на всі боки в крузі, як
ведмідь на цепу, а хлопці регочуться та за чуприну смичуть — аж поки не
розплачеться Чіпка. Тоді візьмуть та й проженуть його геть.11Чіпка мав добру пам'ять з неї ніколи не виходила
думка, що він "виродок"; він ніколи не забував бабиної ради... Собі
на лихо, рядом з добрими думками, в малому серці ворушилося щось недобре,
невпокійне... Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало
нікого, коли бачило яку помилку... І росло лихо в його серці — і виростало до
гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони... Не було тоді нічого,
перед чим би він оступився; яка б страховина перед ним не вставала — не злякати
їй його відважного духу, упертої думки, палкого серця... Такому нема на світі
нічого такого, чого б він злякався. Ні бог, ні люди не страшні йому... Бог
страшний злому, а Чіпка дума, що він добрий, а лихі люди його дратують...