«Опель» зупинився у затишному провулку біля чепурного особнячка з широкими потрійними вікнами та незвичною ме-талево-сітчатою огорожею.Нове помешкання Сашкові дуже сподобалося. Під час евакуації їм з матір’ю доводилось тулитись то в бараці, то в комуналці, а то й просто неба десь на сортувальній або полустанку. Звичайно, на тлі таких спогадів двокімнатна квартира, де вони втрьох жили перед війною, здавалася верхом добробуту, однак про порівняння з цим будинком не могло бути й мови. По-перше, тут були три кімнати і велика кухня; по-друге, ванна з дров’яною колонкою і водогін, і, по-третє, під кожним вікном у кімнатах стояли радіатори водяного опалення. Нашвидку оглянувши будинок, Сашко вискочив у сад, зазначивши дорогою, що в коридорі є ляда до погребу, а на горище веде не звична драбина, а зручні сходинки з перилами. Сад хлопцеві сподобався ще більше. Він був такий густий та занедбаний, що якби Сашкові не було п’ятнадцять років, а менше, він обов’язково встромив би в кучері пір’я, щоб грати в індіанців.Батько десь збирався і, стоячи біля дверей, про щось розмовляв з матір’ю.— Ну, ось ти де. Ходімо, я тобі подарунок підготував.Не чекаючи відповіді, він повернувся і почав підійматися на горище. Хлопець прожогом кинувся вслід за батьком. Він за мить подолав сходи, штовхнув невеличкі дверцята та завмер на місці. Під високою двоскатною покрівлею було зроблено маленьку, але напрочуд гарну кімнатку.— То це, виходить, і тут теж можна жити. І це мені?— Так, Сашку,— кивнув батько.Кімната була невеликою, але надзвичайно затишною та світлою.— Ой, а це ти сам зробив? — Сашко всівся на новенький тапчан біля стіни, вкритий смугастим матрацем.— Звичайно, сам. А це купив випадково,— батько підсунув до столу трохи подертий віденський стілець.Свою кімнату Сашко прибирав довго. Спочатку ретельно вимив підлогу, потім перестлав постіль, розклав по шухлядах столу всілякий дріб’язок, а пізніше знайшлося ще дещо…
(294 сл.) (За М. та М. Дмитрієвими)