Тим, хто вперше відкрив цю книгу, одразу впадає в очі незвичайна назва повісті — «Людина». Ця назва — не випадкова. Цим почесним званням нагороджує О. Кобилянська головну героїню своєї повісті. Так, саме «почесним званням». Адже далеко не всі мають право зватися цим словом. Це право треба ще заробити. І той, хто зветься людиною, повинен виправдати цей високий титул своїми вчинками, своїми переконаннями, своїм способом життя.
Якою ж повинна бути справжня людина? Що вкладає у значення цього слова Ольга Кобилянська? Відповідь на це питання ми знайдемо, уважно прочитавши її повість.
Головна героїня повісті — молода дівчина Олена, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. Вона різко відрізняється від своїх ровесниць, від членів своєї родини та від усіх оточуючих, бо пропагує нові ідеї, нові погляди: «...небезпечні слова: соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке...». Звичайно, ані родина, яка мала консервативні погляди, ані ровесниці, які читали лише сентиментальні романи, не могли зрозуміти її. І тут ми бачимо величезну внутрішню силу дівчини, яка не зрікається своїх переконань, незважаючи на те, що ніхто з оточуючих не розуміє і не підтримує її. Це є однією з найголовніших ознак справжньої людини. Людина Кобилянської повинна мати власну точку зору та дотримуватись її попри все.
Таким є ще один герой повісті — Стефан Лієвич, молодий лікар, який привіз зі Швейцарії нові погляди на суспільне життя, на місце жінки в ньому. Він доводив, що майбутнє жінок — у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи: «...а зброя їх... яка чиста, яка сильна, як варто по неї сягнути! Се — знання, Олено!» Саме ця людина зрозуміла та підтримала героїню.
Але доля була немилосердною до дівчини. Стефан помер. Олена переносить і це горе, перемагає його, все ж залишаючись людиною, вільною та незалежною господаркою своєї долі.
Ще одне випробування ставить дівчині життя. Заради врятування своєї родини вона змушена була вийти заміж не за покликом серця. Це не є зрадою своїм ідеалам та життєвій позиції. Адже Олена робить це не заради себе. Вона здатна, зносити будь-які злидні, але не здатна вона дивитись, як страждають близькі їй люди. Ми бачимо велику здатність до самопожертви і розуміємо, що Олена, як ніхто інший, заслуговує зватися людиною, бо, як справжня людина, живе заради інших.
Олена втрачає фізичну свободу, але її духовний світ залишається вільним, вона залишається все тією ж людиною.
Отже, бути людиною — значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою, незламну, життєву позицію. І ще більшої поваги заслуговує така людина, яка залишилась нею після всіх життєвих іспитів.