Перу Бориса Грінченка належить чимало творів для дітей і про дітей. Орієнтуючись, насамперед, на творчість Л. Толстого та І. Франка, знавець дитячої психології написав ряд оповідань, серед яких і «Каторжна», в яких відображено духовний світ селянської дитини.
Тема природного, нічим не скутого розвитку особистості належить до числа тих, якими постійно цікавився Борис Грінченко. У своєму оповіданні «Каторжна» письменник розкриває беззахистність та вразливість людської душі: напівсирота Докія після того, як у дім увійшла мачуха, ураз і до кінця свого короткого життя замкнулася в собі, перетворилася в «каторжна». Це була реакція на відсутність ласки, доброти, причому сама Євдокія могла б наділити цими якостями багатьох.
Дівчинка не знаходить подруг і серед селянських дівчат. Улюбленим її подругою стає червона калина, з якою вона розмовляє, розповідаючи про свої біди та нещастя. Тільки їй вона довіряє свої дитячі таємниці. І тут Грінченко вирішує показати підлу жорстокість мачухи. Не залишає вона дитині навіть цього маленького щастя. Епізод рубки мачухою червоної калини, взятий Грінченка усної народної творчості, став у творі символом ненависті.
Євдокія, зовсім позбавлена дитинства і єдиної «приятельки» в образі калини, стала здаватися гнівною, жорстокою і замкнутою дівчинкою. Селянські діти тільки розпалювали його ненависть до людей. Але душа маленької героїні таїла в собі стільки любові, співчуття і доброзичливості, що при найменшому натяку на порятунок людського життя, Євдокія не замислюючись, з радістю віддає своє. Такого вчинку ніхто не сподівався, але героїчна модель поведінки закладена була у Докії ще з дитинства.
Зовнішня краса і розум перетворюють з роками маленьку дівчинку в прекрасну молоду дівчину, яка, як і всі дівчата, чекає свого нареченого. І ось він з'являється. Шахтар Семен заполонив усі її думки, пробудив почуття любові, що дрімало в її душі, змусив захвилюватися її юне серце. Докія за кілька тижнів змінилася настільки, що впізнати її було неможливо. Але не судилося їй щасливого подружнього життя, бо людська злоба і заздрість ніколи не переведуться на землі. Принижена Семеном, вона лащиться відступника і гине. Гине тільки тому, що у фатальну хвилину свого життя перейнялася співчуттям до людей, які проявили до неї таку черствість. «...Палахкотів у мріях дівчини вогонь, а вона кричала: «Санька, голубочка згорить!..»
За що?» - таке останнє запитання, з яким помирає Докія і яке рефреном повторює також автор, спонукаючи читачів замислитися над тим, чому стільки муки, горя та сліз додають іноді люди та чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.
Оповідання «Каторжна» недарма літературознавці називають психологічним. У ньому головне - не події, а психологія вчинків людини. Враховуючи вчинки літературних героїв, маленькі читачі повинні замислитися над своєю поведінкою, бо головна мета Грінченкових оповідань для дітей - виховання почуттів добра, любові та гуманізму.