У багатьох казках за оригінальною формою викладу, незвичайними героями, цікавими назвами, фантастичними подіями може ховатися глибокий сенс. Іноді цей прихований зміст ми не розуміємо або не розуміємо до кінця, і все одно він залишається і спливає тоді, коли цього потребує життя. Казки вчать жити, вони стають для нас чимось на зразок «теоретичного життєвого досвіду». У цьому сенсі дуже цікавою є казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон». У неї є дуже смішні назви: Плакса, Плаксоград, Нудота, Плаксота, Вай-Вай, Лоскотон. Тобто імена героїв, як це часто буває в казках, говорять про характер смішних персонажів. Звичайно, мимоволі заливаєшся сміхом, коли читаєш про капітана плакс, що від жаху з'їв сам себе, про те, що сталося з Плаксієм та його донями. Теплом і впевненістю, що добро завжди переможе, дме від сміливого дядька Лоскотона. І вже не хочеться дуріє, вередувати через якусь дрібницю, щоб навіть у самого себе не викликати порівняння з відповідним персонажем. До того ж Лоскотон не може не подобатися тим, що сильно у своїй правоті, він бачить людей такими, якими вони є насправді, розуміє їхні проблеми, вміє розрадити у важкі часи. Напевно, саме тому він не довго залишається наодинці з труднощами. Ця казка вчить нас тому, що більш сильний не той, хто цар, а той, хто має багато друзів, за кого народ
А якщо придивитися ще уважніше, то легко побачити людей, які стали прототипами царя, його синів і дочок, старого дядька Лоскотона. Прототипами героїв казок Василя Симоненка стали реальні люди, а його творчість залишилась нам у спадок, і сьогодні вчить нас бути людьми, цінувати радість життя, справжніх друзів, вболівати душею за долею своєї Батьківщини.