Ло якому народові в світі доводилось переживати трагічнішу, нещаснішу долю, як та, якої зазнав за своє історичне життя і зазнає й досі український народ. Вийшовши на історичну арену із свіжими молодими силами, він витворив був оригінальний політичний лад, заклав початки власної культури, дав зародки багатого письменства. Коли б була добра змога й виробляти та розвивати все те, що в давню давнину народ наш мав у гарних зародках, то тепер він був би, може, одним із найкультурніших народів у світі, достойним товаришем у спілці культурних націй. Але не так воно склалось. Український народ, який і тепер відзначається своєю, скажу так, потенціальною здатністю до культури, своїм розумом та хистом, що живе на території од природи щедро обдарованій - цей народ нині темний, затурканий, бідний. Нема в нього простору, щоб виявився прирожденний його хист, багата земля родить не йому, як не йому служать і здобутки новочасної культури… Він як став, то й досі зостається - тільки гноєм, щоб на ньому могли виростати пишні квіти чужої культури, випиваючи з його власного ґрунту всі соки живущі й за це майже нічого, чи таки й справді нічого, назад не повертаючи, не віддаровуючи нічим свого чужоїдного існування та розцвіту чужим коштом. Що ж це за фатальна доля така? Які причини призвели до такого сумного стану?
Ба