Помогите составить план
Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила вдова. Мала вона трьох синів-козаків. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде. Чорною хмарою посунула орда татарська на Україну. Пішла та сила вгору по Дністру аж до Карпат - грабували народ і в ясир забирали: хлопців-молодців на галери, дівчат - для гаремів ханських та султанських.
Зібралися троє синів удовиних на татарву йти. Попросили в матері благословення, вклонилися громаді, взяли мечі, осідлали коней вороних та й поїхали з побратимами на рать.
Люта січ була, та нерівними сили. На одного козака по п’ять зайд сунуло. Однак відступили татари, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром.
Поверталися з перемогою побратими додому по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли сумну звістку: її два сини впали у лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари.
Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за своїми синами та тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітла маленька квіточка.
Назвали люди ці квітки материнськими сльозами. А ще — маргаритками.