Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я
переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне
відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він
звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці.
Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко
підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови
розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них
дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний,
добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить
якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі
стають гнівними і пронизливими. Товариш мій середнього зросту, широкий у
плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.