Коломийки – коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати не залежно від нього. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.
Заданість розміру коломийки (лише два рядки, в яких слова мають розміститись так, щоб у кожному рядку було по чотирнадцять складів) сприяла виробленню лаконізму, сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів – рис, властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству внутрішнього римування й анонсами коломийки ніколи не справляють враження одноманітних.
Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов’язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин "Ой летіла зозулиця (пава, ластівочка)", "На високій полині", "Ой дубику зелененький" та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.
У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену іміграцію, протест проти селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільший масив становлять пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої – це твори на так звані "вічні теми", однаково актуальні для різних епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж людські стосунки розвиваються на тлі певного родинного і соціального побуту.