У вірші М.Вінграновського розповідається про богиню віри і добра. Напевно поет переніс свої відчуття , те що він відчував на аркуш паперу. Можливо , пишучи цей вірш у нього на душі було важко. " Спалив без свідків , язиків , очей - Лиш Ви і я. Удвох. Обоє. Тихо. Хто ж дасть мені хоч ніс із тих ночей? Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту? Ніхто не дасть! Бо я й згорів у них, Ви ж будете ще жить - пектись в моєму слові, Бо ви - брехня! Ви маскарад любові! Ви чорна райдуга небесних літ моїх..." Ці рядки свідчать про те , що Вінграновський не вірить їм. Також поет використовує порівняння віри і добра , він порівнює ці два слова з чорною райдугою. "Чорна райдуга" - бентежить!!! Бо прочитавши цей вірш , ми думаємо , чи чи існує все ж таки та "чорна райдуга" ?! Але останні рядки : "(...) І телефон біля ліжка , і квіти. Квіти мої , і за квітами- я. Напевно , Микола Вінграновський дарує комусь квіти.
Мене цей вірш вразив , адже , "чорної" райдуги не буває. Я з задоволенням буду читати вірші М.Вінграновького , бо він прекрасний поет , він відрізяється від інших , він не такий як всі!