Переказ На пустирі самотньо ріс маленьку квітку Пустир був зовсім безжиттєвим — крім квітки, там нічого не росло. На кам’янистому ґрунті жити квітці було важко: доводилося вдень сторожити вітер, що приносив порошини, що містять їжу, а вночі росу. Незважаючи на сумне, голодне, важке життя, квітку «не хотів жити сумно». У середині літа квітка розпустилася. Він був дуже гарний, «як зірка, він світився живим мерехтливим вогнем» і пахнув.Один раз дівчинка з піонерського табору, по ім’ю Даша, побачила квітку Він дуже їй сподобався, і дівчинка захотіла довідатися, як він називається. Свого ім’я квітка їй не сказав, тому що не знав. Адже така квітка була на світі єдиний. Наступного дня в гості до маленької квітки прийшли всі піонери.Діти вирішили, що потрібно удобрити землю пустиря, щоб квітка не росла на самоті. Чотири дні вони працювали на пустирі, і не зрячи: на наступне літо пустир заріс травами й квітами, і над ними літали птахи й метелики Дівчинка Даша спочатку не могла знайти торішню квітку, але потім побачила між каменів нова квітка, «такий же точно, як той, старий колір, тільки небагато краще його й ще прекрасніше». Дівчинці здалося, що квітка вдячно тягнеться кней.