Що я знаю про міліцію
Одного разу, ввечері, у вівторок; всі люди йшли додому, а я, співробітник правозахисної організації, кинула роботу, дім і йшла в міліцію.Просто кількома годинами раніше мене і співробітників міліції, з якими мені довелося спілкуватися, відвідала думка про те, що я не все знаю про міліцію. Так вийшло, що я знаю міліцію як установа, де пересічній людині буває важко і погано.
А для мене перебування всередині цього пункту було в своєму роді першим польотом у космос. Я з цікавістю розглядала кожен закуток. З першого закутка з "лобовим" склом можна розглядати людей. Ділити їх на від'їжджаючих і приїжджаючих, тверезих і п'яних. Прошу вибачення за прозу, але в той момент пейзаж за вікном ні на що інше не напоумив.Я зловила себе на думці, що вийти з приміщення назовні у мене немає бажання ...
... А зовні гуркотіла музика. Мені запропонували поспілкуватися з одним з тих, з якими доводиться працювати. Моїм новим знайомим виявився хлопчик.Я почала з того, що привіталася і представилася. Незнайомець прихильно кивнув головою. І ми стали розмовляти.
Хлопчик виявився не таким вже і маленьким. Йому було 12 років. Він говорив про себе потрошку і відповідав строго на поставлені питання: що приїхав із села, до якого дві години їзди на електричці, що живе з батьками, братом і сестрою, що вчиться в школі. У пункті міліції опинився вперше.Отже, за півгодини я дізналася: що один із співробітників прийшов працювати в міліцію "за покликом серця", а в іншого "так вийшло", що протягом робочого дня вони складають протоколи про адміністративні правопорушення, обходять найближчі території, перевіряють громадян по "орієнтуваннях ".